Мої Грані Poem by Olga Radyk

Я вибачилася перед ними,
та вибачення — мало.

Я різна, дивна, мінлива,
мов вітер з весною.

Ніби маю тисячу масок,
але ж вони не знають,
яка я насправді.

Хтось бачить мене
сором'язливою, красивою,
мов сакури квіт.

Хтось — розумною, ввічливою, доброю,
що дітям допоможе у мить.

Хтось — ніжною, але сильною.

Хтось — розв'яну стервозну гульвісу,
що в цілунках потопає чужих.

Хтось — балакучу, веселу та щиру.
Хтось — злу, трішки зірвану, не ту.

Та ні, це не маски —
це всі мої грані.

Я — кристал
у постійному сяйві й тумані.

Кожен бачить лише частку в мені;
рідні бачать кілька граней,
та повної правди не знати й рідні.