Спустились Якось Божества На Землю Poem by Olga Radyk

Спустились якось божества на землю: демониця й ангел як і заведено зовсім різні. Дівчата неймовірної краси. Одразу видно, не людські створіння. І тут підсудний шепче тихо невже це ангел й демон? Судить мене прийшли? Невже великії мої гріхи?
Ангел перейшла на крик, здатна була вбити смертного, хоча що з того? Він сам помре, залишилось не довго. Милі риси в раз змінились, спотворились, не витримала ангел.
-А ти, невже кричать не будеш? За всі мої гріхи знаю потрібно дати покарання, та невже за це відповідає ангел?
Чорні як сміль очі закривало волосся такого ж кольору, а розгледіти можна було тільки хижу посмішку.
-Спірне запитання -відповідає демониця. -Невже кричать мені потрібно? Свої гріхи ти добре знаєш, а за життя я накричалась і там і тут, завжди зривалась. Тож навіщо мені кричать? Горить в котлі і без моїх слів будеш, а голосу зірвати я не мушу.
Останнє, що побачив смертний це хижа посмішка на її устах, яку він добре пам'ятав.